Особливості фінансування сфери культури

Abstract

У даній статті представлено особливості фінансування культури, як соціально вбудованої практики. Основою будь-яких ділових відносин є площина спільності інтересів, будь-які ділові відносини (і не тільки), які починаються не стільки з грошей, матеріально-технічної бази, або навіть ідеї, а з самовизначення своїх власних реальних інтересів. Тому головним ресурсом сфери культури (як і будь-якої справи) є самовизначення особистості, точніше – сама особистість та її самосвідомість. Ніякі амбіції влади не в змозі передбачити всі чинники та повноцінно регулювати розвиток культурних процесів. Тому виграє, в кінцевому рахунку, не тільки фірма, але і держава в цілому. Емпіричні дослідження оцінки та порівняння показують, що практика створення метрик, облікових процедур та інших форм числових уявлень, що позначають основні ресурси, пов’язана з соціальними інтересами та інституційними переконаннями. Обґрунтовано, що культурні ресурси та виробництво культури виступають, як ключові рушії економічного зростання в тому, що називають «креативною економікою». У цій статті йдеться про дослідження того, як працівники регіонального агентства культури розподіляють регіональні бюджети на культуру та здійснюють моніторинг виробництва культури за допомогою процесів оцінки та порівняння.

This article presents the process of evaluating and comparing resources as socially embedded practices that are determined by historical, cultural, and political conditions. The basis of any business relationship is the plane of common interests, any business relationship (and not only) begin not so much with money, material and technical base, or even - ideas, but with self-determination, awareness of their own real interests. Therefore, the main resource of the sphere of culture (as in any case) is self-determination of the personality, more precisely - the personality itself and its self-consciousness. No ambition of the authorities is able to anticipate all the factors and fully regulate the development of cultural processes. Therefore, not only the firm but also the state as a whole wins. Empirical studies of evaluation and comparison show that the practice of creating metrics, accounting procedures, and other forms of numerical representations of essential resources is linked to social interests and institutional beliefs. Recently, cultural resources and cultural production have emerged as key drivers of economic growth in what is called the «creative economy.» At the same time, many cultural resources and cultural production are not historically strictly valued in terms of economic value, but are usually considered to have intrinsic social value. Such norms separate cultural resources and economic value, while large numbers of cultural production are simultaneously funded by welfare states, which makes the allocation of public funding a matter of professional expertise. This article is about exploring how regional cultural agency staff allocate regional budgets to culture and monitor cultural production through evaluation and comparison processes.