https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/24978 Sun, 14 Jun 2026 02:17:02 GMT 2026-06-14T02:17:02Z https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/26054 Назва: Формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей Автори: Шарата, Наталія Григорівна; Sharata, Nataliya Короткий огляд (реферат): У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей у контексті модернізації сучасної вищої школи. У контексті модернізації сучасної вищої школи, що характеризується переходом до компетентнісної, студентоцентрованої моделі навчання, особливої актуальності набуває формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей як важливого чинника їхньої професійної, академічної та міжкультурної комунікації. Обґрунтовано актуальність розвитку усного мовлення як ключового складника професійної, академічної та міжкультурної комунікації в умовах реалізації компетентнісної парадигми вищої освіти та зростання вимог до якості підготовки майбутніх фахівців. Наголошено, що сформоване усне мовлення є важливим чинником професійної мобільності, ефективної взаємодії в освітньому й професійному середовищі, участі в публічних обговореннях, презентації результатів навчальної та наукової діяльності. У наукових дослідженнях мовленнєва компетентність розглядається як інтегративний складник комунікативної компетентності, що поєднує мовні знання, мовленнєві вміння, навички усного висловлювання та комунікативні стратегії, необхідні для адекватного використання мови в різних соціально-професійних ситуаціях. Уточнено зміст поняття «мовленнєва компетентність» у контексті підготовки здобувачів нефілологічних спеціальностей та окреслено її структурні компоненти: когнітивний, операційно-діяльнісний і мотиваційно-ціннісний. Проаналізовано внесок українських учених у розроблення компетентнісного підходу та проблеми розвитку мовленнєвих умінь здобувачів освіти, зокрема праці, у яких підкреслюється практична спрямованість навчання, міждисциплінарний характер мовленнєвої підготовки та тісний зв’язок мовлення з майбутньою професійною діяльністю. Формування мовленнєвої компетентності має здійснюватися системно, з урахуванням специфіки спеціальності, активних та інтерактивних методів навчання, а також орієнтації на реальні комунікативні ситуації професійного спілкування. Зазначено, що ефективність цього процесу значною мірою залежить від методичного забезпечення освітнього процесу, професійної готовності науково-педагогічного працівника та створення комунікативно орієнтованого освітнього середовища; The article presents a theoretical and methodological analysis of the problem of forming speech competence in higher education students of non-philological specialties in the context of the modernization of contemporary higher education. Within this context, characterized by the transition to a competence-based, student-centered learning model, the development of speech competence in non-philological students gains particular relevance as an essential factor of their professional, academic, and intercultural communication. The relevance of developing oral speech is substantiated as a key component of professional, academic, and intercultural communication under the implementation of the competence paradigm in higher education and the increasing requirements for the quality of training of future specialists. It is emphasized that welldeveloped oral speech is an important factor in professional mobility, effective interaction in educational and professional environments, participation in public discussions, and presentation of the results of educational and research activities. In scholarly research, speech competence is regarded as an integrative component of communicative competence that combines linguistic knowledge, speech skills, oral expression abilities, and communicative strategies necessary for the appropriate use of language in various socio-professional situations. The content of the concept of “speech competence” is in the context of training students of non-philological specialties, and its structural components are identified as cognitive, operational-activity, and motivational-value-based. The contribution of Ukrainian scholars to the development of the competence-based approach and to the problem of developing students’ speech skills is analyzed, particularly studies that emphasize the practical orientation of learning, the interdisciplinary nature of speech training, and the close connection between speech development and future professional activity. The formation of speech competence should be carried out systematically, taking into account the specificity of the specialty, the use of active and interactive teaching methods, and orientation toward real communicative situations of professional interaction. It is noted that the effectiveness of this process largely depends on the methodological support of the educational process, the professional readiness of academic staff, and the creation of a communicatively oriented educational environment. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/26054 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25929 Назва: Аналіз організаційної культури підприємств в контексті інтегральної філософії Кена Вілбера Автори: Суріна, Ганна Юріївна; Surina, Hanna; Легін, Олег Вікторович; Lehin, Oleh Короткий огляд (реферат): В умовах постмодерного бізнес-середовища організаційна культура є одним з найважливіших інструментів сучасного менеджменту підприємств. Сильна організаційна культура сприяє підвищенню показників прибутковості та інноваційності, тому її стан на підприємстві потребує аналізу. В Україні достатньо відомі західні інструменти аналізу організаційної культури різних авторів — модель Камерона-Квінна, Шейна, Денісона-Ніла та ін. Вони ефективні й апробовані на практиці, але аналізують лише окремі сторони організаційної культури. Інтегральна модель Кена Вілбера мало відома в Україні внаслідок її філософського коріння та узагальнення дуже широкого кола процесів, проте вона цілком може бути застосована також для аналітичного дослідження організаційної культури підприємств, особливо для стратегічного планування розвитку. Отже, у роботі методом дедукції розглянуто ті позиції інтегральної методології AQAL Кена Вілбера, які можуть сприяти утворенню інтегральної методики аналізу організаційної культури підприємств. Його модель порівнюється з аналітичною моделлю Камерона-Квінна та робиться висновок про спільність обох моделей, оскільки обидві спираються на фундаментальні властивості людської психіки. Зроблено висновок про те, що за потреби швидкого, практичного аналізу культури організації треба використовувати модель Камерона-Квіна (OCAI), але для глибшого інтегрального розуміння та планування стратегічного розвитку підприємства краще використовувати модель К. Вілбера.; In the postmodern business environment, organizational culture is one of the most important tools of modern enterprise management. A strong organizational culture contributes to increased profitability and innovation, so its state at the enterprise requires analysis. Western tools for analyzing organizational culture by various authors are well known in Ukraine - the Cameron-Quinn, Shane, Denison-Neal models, etc. They are effective and proven in practice, but analyze only certain aspects of organizational culture. Ken Wilber's integral model is little known in Ukraine due to its philosophical roots and generalization of a very wide range of processes, but in Western countries it is already used for analytical research of the organizational culture of enterprises, especially for strategic development planning. The purpose of this study is an integrated methodology for analyzing the organizational culture of companies, which follows from Ken Wilber's general philosophical methodology. Using the deduction method from Ken Wilber's integral AQAL methodology, positions are highlighted that can contribute to the creation of an integrated methodology for analyzing the organizational culture of enterprises. These are such positions as the internal development of the employee (awareness, values, motivation, leadership qualities); external manifestations of individuality (skills, productivity, process optimization); collective internal (corporate culture, team interaction); collective external (organizational structures, technologies, systems). Examples of enterprises that already use an integral methodology in building their own organizational culture are given. The Wilber model is compared with the analytical model of Cameron and Quinn, and recommendations for their use are also provided. The Cameron-Quinn CVF model is built on empirical research that is not provided for by the conceptual model of AQAL by K. Wilber. However, both models have much in common and are complementary, which is emphasized by the authors of the models themselves. It is concluded that for the needs of a quick, practical analysis of the organizational culture of an enterprise, the Cameron and Quinn model (OCAI) should be chosen. If the goal is a deep integrated understanding of strategic development, it is better to use the Wilber model Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25929 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25901 Назва: CSR та DEI як елементи стратегічного управління в агробізнесі Автори: Суріна, Ганна Юріївна; Surina, Hanna; Криворучка, Андрій Андрійович; Kryvoruchka, Аndrii Короткий огляд (реферат): мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та розкритті практичної ролі CSR та DEI як невід’ємних елементів стратегічного управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах воєнного стану та повоєнної відбудови України. методологія дослідження базується на системному підході, структурно-функціональному та порівняльному методах, поєднанні теоретичного аналізу (аналіз літератури, концептуальне моделювання) та емпіричного дослідження (тематичні дослідження провідних агрохолдингів Kernel, MHP, Astarta з використанням порівняльного аналізу фінансових та соціальних KPI за даними їхніх річних звітів за 2024 рік). Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25901 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25715 Назва: Стратегічні орієнтири розвитку ринку аутсорсингових послуг в Україні Автори: Палєєв, Артем Андрійович; Palieiev, Artem Короткий огляд (реферат): У статті досліджено особливості функціонування та перспективи розвитку ринку аутсорсингових послуг в Україні в умовах сучасних економічних трансформацій і глобальних технологічних змін. У ході дослідження з’ясовано, що аутсорсинг виступає важливим механізмом організаційної оптимізації діяльності підприємств, оскільки дозволяє передавати окремі функціональні процеси спеціалізованим зовнішнім виконавцям, забезпечуючи концентрацію управлінських ресурсів на основних напрямах господарської діяльності. Встановлено, що спектр аутсорсингових послуг охоплює широкий комплекс операцій – від виконання адміністративних завдань до реалізації складних технологічних і управлінських проєктів, пов’язаних із розробкою програмного забезпечення, аналізом даних, цифровою трансформацією бізнесу та управлінням інфраструктурними системами. У цьому контексті доведено, що передача бізнес-процесів зовнішнім виконавцям сприяє підвищенню ефективності виробничих і сервісних процесів, оптимізації витрат та використанню високоспеціалізованого експертного потенціалу. Проаналізовано діяльність провідних українських технологічних компаній, зокрема N-iX, SoftServe, ELEKS, Sigma Software, Apriorit, Innovecs, Miratech, EPAM Ukraine та GlobalLogic Ukraine, що інтегровані у глобальні виробничо-технологічні ланцюги та реалізують складні цифрові проєкти для міжнародних корпорацій. Окрему увагу приділено інституційним чинникам розвитку аутсорсингового ринку, зокрема державній політиці у сфері цифровізації та інноваційного розвитку. Встановлено, що важливу роль у формуванні сприятливого середовища для функціонування аутсорсингових компаній відіграють стратегічні документи державної політики, розвиток цифрової інфраструктури, підтримка стартап-екосистеми, підготовка висококваліфікованих фахівців та запровадження спеціальних правових режимів стимулювання інноваційного бізнесу. У результаті дослідження обґрунтовано, що стратегічні орієнтири розвитку ринку аутсорсингових послуг в Україні повинні передбачати комплексне поєднання розвитку людського капіталу, поглиблення технологічної спеціалізації компаній, формування інноваційних кластерів, модернізацію цифрової інфраструктури та активізацію міжнародної технологічної кооперації. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/25715 2026-01-01T00:00:00Z