Формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей

Abstract

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей у контексті модернізації сучасної вищої школи. У контексті модернізації сучасної вищої школи, що характеризується переходом до компетентнісної, студентоцентрованої моделі навчання, особливої актуальності набуває формування мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей як важливого чинника їхньої професійної, академічної та міжкультурної комунікації. Обґрунтовано актуальність розвитку усного мовлення як ключового складника професійної, академічної та міжкультурної комунікації в умовах реалізації компетентнісної парадигми вищої освіти та зростання вимог до якості підготовки майбутніх фахівців. Наголошено, що сформоване усне мовлення є важливим чинником професійної мобільності, ефективної взаємодії в освітньому й професійному середовищі, участі в публічних обговореннях, презентації результатів навчальної та наукової діяльності. У наукових дослідженнях мовленнєва компетентність розглядається як інтегративний складник комунікативної компетентності, що поєднує мовні знання, мовленнєві вміння, навички усного висловлювання та комунікативні стратегії, необхідні для адекватного використання мови в різних соціально-професійних ситуаціях. Уточнено зміст поняття «мовленнєва компетентність» у контексті підготовки здобувачів нефілологічних спеціальностей та окреслено її структурні компоненти: когнітивний, операційно-діяльнісний і мотиваційно-ціннісний. Проаналізовано внесок українських учених у розроблення компетентнісного підходу та проблеми розвитку мовленнєвих умінь здобувачів освіти, зокрема праці, у яких підкреслюється практична спрямованість навчання, міждисциплінарний характер мовленнєвої підготовки та тісний зв’язок мовлення з майбутньою професійною діяльністю. Формування мовленнєвої компетентності має здійснюватися системно, з урахуванням специфіки спеціальності, активних та інтерактивних методів навчання, а також орієнтації на реальні комунікативні ситуації професійного спілкування. Зазначено, що ефективність цього процесу значною мірою залежить від методичного забезпечення освітнього процесу, професійної готовності науково-педагогічного працівника та створення комунікативно орієнтованого освітнього середовища

The article presents a theoretical and methodological analysis of the problem of forming speech competence in higher education students of non-philological specialties in the context of the modernization of contemporary higher education. Within this context, characterized by the transition to a competence-based, student-centered learning model, the development of speech competence in non-philological students gains particular relevance as an essential factor of their professional, academic, and intercultural communication. The relevance of developing oral speech is substantiated as a key component of professional, academic, and intercultural communication under the implementation of the competence paradigm in higher education and the increasing requirements for the quality of training of future specialists. It is emphasized that welldeveloped oral speech is an important factor in professional mobility, effective interaction in educational and professional environments, participation in public discussions, and presentation of the results of educational and research activities. In scholarly research, speech competence is regarded as an integrative component of communicative competence that combines linguistic knowledge, speech skills, oral expression abilities, and communicative strategies necessary for the appropriate use of language in various socio-professional situations. The content of the concept of “speech competence” is in the context of training students of non-philological specialties, and its structural components are identified as cognitive, operational-activity, and motivational-value-based. The contribution of Ukrainian scholars to the development of the competence-based approach and to the problem of developing students’ speech skills is analyzed, particularly studies that emphasize the practical orientation of learning, the interdisciplinary nature of speech training, and the close connection between speech development and future professional activity. The formation of speech competence should be carried out systematically, taking into account the specificity of the specialty, the use of active and interactive teaching methods, and orientation toward real communicative situations of professional interaction. It is noted that the effectiveness of this process largely depends on the methodological support of the educational process, the professional readiness of academic staff, and the creation of a communicatively oriented educational environment.