Моніторинг отодектозу котів у м. Миколаєві

Abstract

Otodectosis (Otodectosis), or ear mange, is a fairly common acariasis infestation in carnivorous animals (dogs, cats, fur-bearing animals), and even humans. The aim of our study was to examine the clinical signs and evaluate the comparative effectiveness of treatment for cats affected by otodectosis at a private veterinary clinic in Mykolaiv during 2024. The data for achieving the set objectives were obtained from the JetVet veterinary software system. The data were entered into tables and statistically analyzed. Otodectosis is most frequently recorded in non-pedigree cats, which can be explained by their frequent contact with infected animals. During the research at the veterinary clinic in Mykolaiv, 20 cases of otodectosis in cats of various breeds were registered. It was noted that most frequently affected were non-pedigree cats (80 %), Sphynx (5 %), Maine Coons (10 %), and Scottish Fold cats (5 %). It was found that the highest risk of infection occurs in cats aged 6 months to 1 year (50 %) and under 6 months (30 %). This is due to the fact that kittens under one year of age are the most susceptible to infection, as their immune system is still developing. In adult cats, the risk is lower due to a mature immune system and reduced social activity. In older cats (>5 years), otodectosis often correlates with weakened immunity or concurrent chronic diseases. Most cases were recorded in spring (37.5 %) and summer (25 %), which is associated with increased contact among cats during the warm season. The majority of otodectosis cases occurred in stray cats (11 animals), followed by free-roaming domestic cats (6 animals), and the fewest cases in cats kept indoors. Approximately 65 % of otodectosis cases were complicated by otitis, requiring additional treatment with antibiotics and anti-inflammatory drugs. In the future, it is planned to monitor otodectosis in dogs in the city of Mykolaiv

Отодектоз (Otodectosis) або вушна короста – досить поширена акарозна інвазія мʼясоїдних тварин (собак, котів, хутрових звірів) і навіть людини. Метою нашої роботи було: вивчити клінічні ознаки та провести порівняльну ефективність лікування котів, хворих на отодектоз, на базі Миколаївської приватної ветеринарної клініки за 2024 рік. Матеріали для виконання поставлених завдань узяті з програмного ветеринарного забезпечення JetVet. Дані заносили у таблиці та проводили статистичний аналіз. Отодектоз найбільше реєструється серед безпородних котів, що пояснюється їх частим контактом із зараженими тваринами. У ході дослідження на базі ветеринарної клініки м. Миколаєва було зареєстровано 20 випадків захворювання на отодектоз різних порід котів. Серед особливостей перебігу отодектозу у котів виявлено, що найчастіше хворіли саме безпородні коти (80 %), сфінкси (5 %), мейн-куни (10 %) та шотландські висловухі (5 %). Було встановлено, що ризик захворіти на отодектоз найбільший у таких вікових группах – 6 міс.–1 рік (50 %) та до 6 місяців (30 %). Це пояснюється тим, що кошенята до 1 року найбільш схильні до зараження, оскільки їхній імунітет ще формується. У дорослих котів ризик зменшується завдяки сформованій імунній системі та меншій соціальній активності. Водночас у старих котів (>5 років) випадки отодектозу часто пов’язані з ослабленим імунітетом або супутніми хронічними захворюваннями. Найбільше випадків отодектозу спостерігається навесні (37,5 %) та влітку (25 %), що пов’язано з активним контактом котів у теплу пору року. Найбільше випадків захворювання на отодектоз трапляється у тварин, які не мають домівки (11 тварин), дещо менше – у тварин, які перебувають на самовигулі (6 тварин), а найменше – у котів за квартирного утримання. Близько 65 % випадків отодектозу ускладнювалися розвитком отиту, що вимагало додаткового лікування антибіотиками та протизапальними препаратами. В подальшому планується проведення моніторингу отодектозу у собак у м. Миколаєві.