Переосмислення Київської Русі в сучасній українській історіографії: між імперським міфом та національною самобутністю

Abstract

Здійснено огляд переосмислення Київської Русів контексті сучасної української історіографії, яка активно протидіє російським імперським та радянським історичним міфам. Дослідження ґрунтується на залученні нових методологічних підходів, що дозволяють відмовитися від застарілих етноцентричних чи державоцентричних схем, натомість акцен-туючи на багатоетапностіта самобутностіукраїнського націєтворчого процесу, який має глибоке коріння і та пов’язаний з класичними європейськими моделями державотворення.Для вітчизняних істориків одним із ключових завдань стало викриття ідеологічно забарвлених нарати-вів, що використовуються Російською Федерацією як інструмент інформа-ційної війнидля обґрунтування агресії та заперечення права України на власну історичну спадщину. З цією метою проаналізовано маніпуляції навколо концепції «єдиного давньоруського народу»та викрито штучність термінів, зокрема, російського конструкта «Древнерусское государство». Наголошено, що термін «Київська Русь»є пізнішою академічною конструкцією, тоді як українська наука активно відстоює використання концептів «Україна-Русь»та «Київська держава», які підкреслюють етнічнета політичнекоріннядержави на Середньому Подніпров’ї. Особлива увага приділена спростуванню хронологічних міфів. Показано, що Руська державність виникла внаслідок синтезумісцевих слов’янських та норманських (русів) еліт наприкінці ІXст., а не в результаті «принесення» її ззовні. Це спростовує ідеологічний, суто російський, антинорманізм. Аргументовано, що справжній розквітРусі був тривалим процесом, що охоплював період до середини XIII ст., а не завершився за Ярослава Мудрого. Звідси випливає, що концепція «феодальної роздробленості»є застарілою, оскільки зростання кількості князів свідчило про успішну експансіюта освоєннятериторії поліцентричною державою. Ця держава зберігала за Києвом статуссакрального, символічного й політичного центру.Розглянуто міф про Андрія Боголюбськогояк «руйнівника Києва» та «переносника столиці». Цей міф був створений російською імперською історіографією для забезпечення прямої, але неіснуючої, спадковості від Києва до Москви. Історія Новгородської республікирозглядається як прецедент московської експансії, що демонструє радикальну відмінність політичних традицій Московії від давньоруської та української. Таким чином, критичний аналіз історичних міфів та обґрунтування власної термінології є стратегічним кроком до зміцнення національної самосвідо-мостіта суверенітетуУкраїни.

The review of the reinterpretation of Kyivan Rus in the context of modern Ukrainian historiography, which actively counteracts Russian imperial and Soviet historical myths, is carried out. The study is based on the involvement of new methodological approaches that allow us to abandon outdated ethnocentric or state-centric schemes, instead emphasizing the multi-stage nature and originalityof the Ukrainian nation-building process, which has deep roots and is connected with classical European models of state formation.For domestic historians, one of the key tasks has been to expose ideologically colored narratives used by the Russian Federation as a tool of information warfare to justify aggression and deny Ukraine's right to its own historical heritage. To this end, the manipulations surrounding the concept of a "united ancient Russian people" havebeen analyzed and the artificiality of terms, in particular, the Russian construct "Ancient Russian state", has been exposed. It has been emphasized that the term "Kievan Rus" is a later academic construct, while Ukrainian science actively defends the use of the concepts "Ukraine-Rus" and "Kievan State", which confirm the ethnic and political roots of the ancient state in the Middle Dnieper.Particular attention is paid to the refutation of chronological myths. It is shown that the Russian statehood arose as a result of the synthesis of local Slavic and Norman (Rus) elites at the end of the 9th century, and not as a result of its “bringing” from outside, which refutes the ideological, purely Russian, anti-Normanism. It is argued that the true flowering of Rus was a long process that covered theperiod until the middle of the 13th century, and did not end under Yaroslav the Wise. It follows from this that the concept of “feudal fragmentation” is false, since the increase in the number of princes testified to the successful expansion and development of the territory by a polycentric state that retained the status of a sacred, symbolic and political center after Kyiv. The myth of Andrei Bogolyubsky as the “destroyer of Kyiv” and “carrier of the capital”, created by Russian imperial historiography to ensure direct, but non-existent, inheritance from Kyiv to Moscow, is considered. The history of the Novgorod Republic is considered as a precedent for Muscovite expansion, demonstrating the radical difference between the political traditions of Muscovy and Old Russian and Ukrainian. Thus, a critical analysis of historical myths and the justification of one's own terminology is a strategic step towards strengthening the national identity and sovereignty of Ukraine.