Ситуаційне лідерство в умовах воєнного стану: адаптивні підходи до управління

Abstract

Досліджено сутність та особливості ситуаційного лідерства в умовах воєнного стану, зумовленого глибокими трансформаціями соціально-економічного середовища та високим рівнем невизначеності. Розглянуто теоретико-методологічні засади ситуаційної теорії лідерства, зокрема модель Херсі–Бланшара, що базується на взаємозалежності стилю управління та рівня розвитку персоналу. Установлено, що ефективність управління в умовах війни визначається здатністю лідера адаптувати стиль керівництва відповідно до рівня компетентності, мотивації та психологічного стану працівників.

Проаналізовано практичні аспекти застосування ситуаційного лідерства в діяльності українських підприємств, зокрема на прикладі логістичної компанії, що функціонує в умовах воєнних викликів. Визначено ключові управлінські підходи, серед яких домінують поєднання директивного, наставницького, підтримувального та делегувального стилів залежно від етапу розвитку організації та рівня загроз. Установлено, що впровадження ситуаційного лідерства сприяє підвищенню адаптивності, забезпеченню безперервності діяльності, зростанню мотивації персоналу та формуванню організаційної стійкості. Отримано результати, які підтверджують доцільність використання адаптивних підходів до управління як ключового інструменту ефективного функціонування організацій у кризових умовах. Перспективи подальших досліджень полягають у кількісній оцінці ефективності стилів лідерства та аналізі їх галузевої специфіки./The study of situational leadership under martial law is driven by profound transformations in the socio-economic and managerial environment caused by wartime challenges. The full-scale war in Ukraine has intensified uncertainty, risks, and the need to revise traditional management approaches, emphasizing adaptive leadership models capable of functioning effectively in crisis conditions.

Purpose. The purpose of the article is to analyze the application and effectiveness of situational leadership in the business environment during martial law, as well as to identify adaptive management approaches that ensure organizational resilience and continuity.

Results. The theoretical foundations of situational leadership, particularly the Hersey–Blanchard model, are examined to highlight the relationship between leadership styles and employee development levels. The study establishes that effective leadership hinges on a manager’s ability to adjust their leadership style according to their employees’ competence, motivation, and psychological state. The study analyzes the practical application of situational leadership in Ukrainian companies during wartime and demonstrates the use of directive, coaching, supportive, and delegating styles. The findings confirm that adaptive leadership improves decision-making speed, employee motivation, organizational flexibility, and crisis response capacity.

Conclusions. Situational leadership performs a system-forming role in wartime management, ensuring a balance between control and flexibility, stability and innovation. Its implementation contributes to organizational resilience, continuity of operations, and long-term development. Further research should focus on quantitative assessment of leadership effectiveness and sector-specific applications in crisis conditions.